Відновлення в Україні Незалежної православної церкви
Україна повертається в лоно православної Матері-Церкви
Із здобуттям Незалежності 1991 року Україна відразу вдалася до пошуків шляхів створення помісної православної церкви. Перша спроба, на жаль, виявилася невдалою. 1992 року на руїнах радянського минулого постали три церкви – Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) та Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП). Розуміння потреби створення об’єднаної незалежної церкви, на яку Україна як незалежна держава має повне і незаперечне право, посилилися після 2014 року, коли Росія розпочала військову агресію на Сході України та тимчасово окупувала Крим. З цього моменту боротьба за автокефалію почалася розглядатися не лише як церковне питання, а й питання національної безпеки.
На жаль, частина церковників Української православної церкви Московського підпорядкування підтримала агресивні дії Росії проти України. Свідчень про використання Росією української філії Московського патріархату у війні з Україною є чимало. Головними стали використання УПЦ МП російськими спецслужбами для підготовки окупації Криму та сприяння священників УПЦ МП діяльності терористичних організацій на Донбасі.
Питання набуло особливої гостроти, коли цифра загиблих українців внаслідок війни з Росією сягнула 10000 при 25000 поранених та 1,5 мільйона переміщених осіб, переважна більшість яких є православними.
Результатом зустрічі Президента України Петра Порошенка та Його Святості Вселенського Патріарха Константинопольського Варфоломія 9 квітня 2018 року став початок довгоочікуваного розгляду Патріархом питання про надання Автокефалії для Української православної церкви.
Усі ієрархи УПЦ КП та УАПЦ, частина УПЦ МП та переважна більшість Верховної Ради України відповіли на заклик Президента підтримати процес звернення до Константинопольського Патріарха надати Томос (церковна грамота) на автокефалію церкви в Україні, яка протягом 1030 років є канонічною територією Константинопольського Патріархату, а саме з 988 року, коли наш народ на берегах Дніпра прийняв християнську віру завдяки Київському Князю Володимиру.
1686 року під тиском складних історичних обставин Київська Митрополія була у «неканонічний» спосіб захоплена Московським патріархатом. Проте примусове і часто болісне підпорядкування іноземній церковній владі так і не змогло відвернути вірних України від своєї Матері-церкви -Вселенського Патріархату.
Процес створення нової української церкви вийшов на фінішну пряму наприкінці 2018 року. На засіданні Синоду Вселенської церкви, який відбувся у Стамбулі 27–29 листопада 2018 року, було ухвалено рекомендації для статуту православної церкви в Україні та текст Томосу про надання їй автокефалії.
15 грудня в Києві в Соборі Святої Софії відбувся об’єднавчий собор, на якому ієрархи, священики і миряни з трьох фактично наявних в Україні православних церковних організацій, – Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви і Української православної церкви, що в єднанні з Московським патріархатом подолали церковне роз’єднання в Україні і створили єдину канонічну православну церковну організацію в Україні - помісну Православну церкву України. Її предстоятелем обрали митрополита Епіфанія. До нової церкви увійшли існуючі раніше УПЦ КП, УАПЦ та, незважаючи на шалений тиск, частина УПЦ (МП).
Об’єднавчий собор позначений глибоким історизмом. По-перше, відбувся в храмі Святої Софії – найбільшій святині українського православ’я, зведеній в 11-му столітті, та в якому висвячувалися митрополити Київські. По-друге, відбувся він майже день в день із собором 1918 року, коли 100 років тому була спроба створити Українську автокефальну церкву за часів Української Народної Республіки.
Люди, які зібралися на Софійській площі плакали від радощів, коли було проголошено створення церкви та обрання її чільника.
Формальне письмове визнання – Томос (церковну грамоту) Вселенського патріарха і Синоду Вселенського патріархату про надання цієї автокефалії – Вселенський патріарх Варфоломій урочисто вручив у присутності Президента України П.Порошенка та Голови Верховної Ради України А.Парубія новообраному предстоятелеві Епіфанію у своїй резиденції на Фанарі у Стамбулі 6 січня 2019 року, на Святвечір перед Різдвом Христовим. Цей Томос вже офіційно затвердив канонічний автокефальний статус ПЦУ як однієї з 15 помісних православних церков світу. Після цього починається процес визнання нової церкви рештою помісних церков – який, може тривати певний час.
Новостворена церква є вирішальним кроком у процесі державотворення, дуже подібним, співмірним із Актом проголошення нашої української незалежності.
Усі кроки до здобуття українською православною церквою канонічної автокефалії і незалежності від Російської православної церкви, і особливо об’єднавчий собор, викликали вкрай різку реакцію в Росії, а також у проросійських структурах в Україні. Створення незалежної від Москви і канонічно визнаної церкви в Україні, і особливо очікуваний перехід до неї частини нинішньої УПЦ (МП), фактично призводить до втрати Москвою значного важеля впливу на суспільне життя в Україні. Кремль ніколи не приховував, що розглядає російську церкву як механізм для утримання сусідніх народів у сфері свого впливу.
Народження автокефальної Православної церкви України – це епохальна подія, на яку віряни чекали кілька століть. І хоча це стало можливим завдяки згуртованості та єдності духовенства, президента, уряду, парламентарів та всіх українців, які молилися за надання нашій церкві автокефалії, слід наголосити, що в Україні немає і не буде державної церкви. Натомість існує справжня релігійна свобода, яку всі дбайливо оберігають.
Керівництво країни неодноразово наголошувало, що держава не втручатиметься у справи об'єднаної православної церкви, а також запевнило вірян УПЦ (МП), які не захочуть переходити до неї, що держава поважатиме їхній вибір.
Незважаючи на численні залякування противників утворення нової церкви силовими протистояннями та рейдерськими захопленнями храмів, процес приєднання віруючих УПЦ МП до ПЦУ відбувається мирно.
Наразі, за період після об’єднавчого собору до ПЦУ перейшло близько п’ятидесяти релігійних громад УПЦ МП. І цей процес значно активізується з отриманням Томосу.
Довго існував міф, що виникнення самостійної Української церкви не може обійтися без домовленостей з Кремлем та Московською патріархією. Але історія вчить, що не треба домовлятися з Росією. І не тому, що домовлятися погано, а тому, що в розумінні російської держави і церкви ніякої незалежної України немає і не було ніколи!
Чи ми чекали, що реакція Росії буде іншою? Ні, бо Росія не визнає права на існування української церкви, української держави, яку вона вважає за «історичну помилку». І навіть української мови, яку царськими указами постійно забороняли.
У цій ситуації Росію можна поставити лише перед фактом. Українська Народна Республіка була таким фактом сто років тому. Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року було таким фактом. Революція гідності 2013–2014 років була таким фактом. А сьогодні фактом цивілізаційного значення став Собор незалежної Української православної церкви і отримання Томосу на автокефалію. І цей факт ще раз нагадав усім, що майбутнє України твориться не в Москві, а в Києві, що воно твориться самими українцями, які не потребують дозволу і схвалення тих, для кого вони не існують.
Відтак українське християнство знову отримало свою власну церкву, як це було з 988 по 1686 роки.
Шлях у понад тисячу років з утвердження власної помісної церкви завершений. Але сама церква в Україні продовжить чисельне і якісне зростання. Процес приростання новими парафіями та вірянами може розтягнутися на місяці, а то й роки, але нова УПЦ буде однією з найбільших православних церков світу і стане важливим чинником православного життя. І Київ знову, як це було багато століть назад, стане потужним центром православ’я Східної Європи.
Ліванська церква для мене завжди була символом свободи. Багато переслідуваних ченців та віруючих знаходили порятунок у важкодоступних ліванських горах. Вона також, як і українська, відчувала утиски великих сусідів і спроби поглинання. Коли я буваю в ліванських гірських монастирях, то завжди проводжу паралелі з Києво-Печерською Лаврою, Манявським Скитом у Карпатах.
Я сподіваюся, що ліванські православні підтримають православну незалежну автокефальну українську церкву, незважаючи на сумнівні заклики деяких церков не визнавати її відновлення. Підтримають хоча б тому, що поява незалежної української церкви є актом відновлення історичної справедливості.
Посол України в Лівані Ігор Осташ